Зустрічний бій. Сільська місцевість. Дві групи “супротивників” повинні зайняти село з різних сторін одночасно. Без розвідки. Без підтримки з неба. З обмеженими ресурсами. Ситуативна обізнаність на нулі. Резерви тільки зі складу групи.
Готувати людей треба до реальності. До найгіршої реальності. Якщо в реальності щось буде краще з підтримки, хай буде приємною несподіванкою.
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

З прийдешнім Новим Роком. Всім витримки і здоровʼя. Хай у всіх буде прийдешнім 2026. Знаю, що так не буде для багатьох. Але дуже цього бажаю. Кожному з наших.

Зустрічний піхотний бій. Окопний. 151НЦ.
Одна з самих великих проблем в підготовці піхоти, що очікування навчанні не відповідають реальності після навчання. Можна тижнями шліфувати дошки навчального “еталонного” окопу в повний зріст в навчальному центрі, а на задачі в посадці опинитися в окопчику з іншими умовами. Взагалі іншими. І окопчик ледь по пояс і глина під ногам. і різні висоти та горизонти. І не зачистка в класичному розумінні, а зустрічний бій з контратакуючим противником.
Наша задача проста і надскладна – підготувати піхотинця, до максимальної кількості “сценаріїв” в реальному бою.
І зустрічний бій на поганообладнаних позиціях, це надскладна задача в кубі.
Але в нас нема вибору де і як нищити ворога. Тому навчаємо за всіма умовами. Окопи, до речі, риємо самі силами інструкторів і викладачів. як в житті.
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

Вимоги нам диктує лінія фронта.
Екзамени приймає лінія бойового зіткнення.
Ми робимо те, що вміємо найкраще – готуємо піхоту. І робимо це фахово і якісно.
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.
https://youtu.be/_JCfVmu_fMs?si=ug4Gp4dHoNECdkHv

Зустрічний піхотний бій, це якщо не сама, то одна з самих хардових речей які бувають. От прямо жерстяна жерсть. Нульова ситуативна обізнаність, постійна динаміка, рух, несподіваність всього з усіх боків. І підготувати до такого бійця на 100% майже неможливо. Бо тисячі варіантів і ситуацій. На це треба роки тренувань та практики. Але в нас нема цих років. Але є зустрічні бої, де ми повинні перемагати ворога. Тому ми просто можемо дати людям знання алгоритму, набір інструментів та скілів, які вони зможуть компонувати в будь якій ситуації. Почали запроваджувати навчання по зустрічному піхотному бою. Поки тільки обкатуємо вправи та на практиці збираємо то все в програму. Поки без деталей, які можуть бути цікаві ворогу.
Це необхідно піхоті. Це особливо потрібно розвідці. Значить ми це зробимо. І підготуємо людей.
Вимоги нам диктує лінія фронта.
Екзамени приймає лінія бойового зіткнення.
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

Одна з наших заслуг, (скромно так – крім багатьох інших) це те що в центрі нічого не робиться для показухи, “постанови”, “для красоти” або “чинопочитання”. Всі без виключення їдять з одного котла. Рекрут, інструктор, викладач, командир. Не тому що показушна псевдодемократія. А тому що готують нормальною.
Коли приїздить якісь комісія або перевірка, ми не відбираємо для спілкування людей. Он люди, йдіть спілкуйтесь, тільки не заважайте навчальному процесу. Те ж саме коли дуже рідкі журналісти долітають до нашого берега.

А ще ми не зробили ні одного відеоролика не в робочій обстановці. Звичайні піхотинці, які вчаться. Звичайні навчання. Звичайний стан форми та спорядження. Ми не вміємо і не хочемо знімати “мотиваційні” зрежисовані ролики з “акторами” і дублями.
Наша мета – зробити навчання таким, щоб воно саме по собі було мотивуючим. Щоб кожне заняття яке проводиться, давало цивільній людині впевненість в тому, що в цьому центрі з ним будуть займатися на 120%. І перш за все це повинно бути чесно і відверто. Довіра і впевненість.
І це нам вдається. Всі ролики, це просто хронологія по підрозділам які до нас заходять на підготовку або донавчання. І “трошечки” ІМЗ.
Просто робочий процес. Звичайні дівчата, хлопці і дядьки. Просто піхота яка готується до виходу на фронт.
Просто все робиться “на совість”. Тоді не треба “показухи”.
Допідготовка 21 ОМБр. Свій до свого.
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

Допідготовка 21 ОМБр. Свій до свого.
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

Коли компанія Apple та її прихильники будуть в черговий раз розповідати щось про безпеку та клієнтоорієнтованість, ви повинні знати що якщо хтось отримає несанкціонований доступ ваших даних (через дірку на стороні ейпл) і за дії зловмисників у App Store та iTunes , буде заблокований акаунт саме App Store та iTunes, ви не зможете його відновити, навіть якщо зможете довести що ви сторона, яку через діряву систему безпеки Apple, в’їбали злодії.
Дірку вони пофіксять, якщо це будуть зписані якісь кошти, вам їх повернуть, але на App Store та iTunes вас заблокують без права відновлення.
Особливо це стосується тих, хто прив’язав свої банківські картки на оплату по замовчуванню.
І вам прийдеться робити новий акаунт в App Store і зносити всі додатки і потім вже під новим акаунтом встановлювати їх. Тобто всі додатки які треба періодично оновити, ви оновити не зможете. Навіть ті, які купили. І ви будете мати головняк зі збереженням даних і переносом в нові додатки.
От так на рівному місці. Apple пройобує в безпеці і тупо відрубає вас від тих сервісів які ви вже оплатили. Відновити через підтримку можливості нема. Підтримка і рада допомогти, але правила прописані таким чином, що ви винні по замовчуванню без права відновлення.
Ніколи не любив цю контору, але колись через декілька необхідних додатків яких нема для андроїду, прийшлося перейти на яблуко. І тупо по запарці не видалив прив’язану картку після останнього потрібного платежу.
Мабуть це на краще. Переповзу знову основними робочими додатками на андроїд. Але все одно якась кончена позиція по відношенню до користувачів.

І знову чергове загострення імітації бурхливої діяльності по «покращенню та підсиленню» підготовки. Зараз знову по всім навчальним центрам % укомплектованості інструкторськоі викладацьким складом, є одним з головних показників ефективності роботи керівників центрів. Доходить до того, що «старші начальники» спускають рознарядки- плани. На скільки % треба вийти кожного місяця по збільшенню комплектування. Не дивлячись, що всіх кого могли вже перевели в бойові підрозділи. Тобто – похуй рівень підготовки, ділові та професійні якості і рівень навчанності людей яких беруть інструкторами та викладачами. Набирай кого завгодно щоб був штат забити і побільше і тебе старший начальник буде хвалити та ставити в приклад на нарадах.
І відмазувати від того що твій підрозділ на готує людей, а відправляє їх не навченими в окопи.
При цьому перевести фахових людей з піхоти на навчання і подальшу роботу в центр, не просто проблема, а дуже велика проблема. Майже неможливо. Це саботуєтбья комбатми, комбригами та деякими командувачам. Підписані НГШ накази про переміщення теж ігноруються. Ціла система відписок відпрацьована. Тобто створені всі умови, щоб штати заповнювали люди які по замовчуванню не можуть дати нормальну підготовку бійцям. Але доповіді підуть шикарні – збільшили, підсилили, надули показники.
Прості рішення. Все як ми «любим»

Частина 3. Це я заявляю відповідально на нашому досвіді. Треба рівні ділянки для стрільби, місцевість для тактичних вправ та відриті окопи та розвалини/кілхауз з покришок або піддонів для штурмів. Окопи та імітація урбанізованої місцевості. Системи лазертаг для піхоти, це возиме майно.
Перший рік існування центру всі витратні матеріали закупалися за волонтерський кошт. Від степлерів, шуруповертів, мішеней А4 формату і імітації гранат до дронів та гонгів. В масштабах просраних державою грошей на фіктивну підготовку це мізер.
Ми з самого початку приділяємо більше уваги щоб кожен навчаємий був після полігону в теплі та сухості. Щоб люди могли висушити одяг та взуття після полігону. Пральні машини та сушарки. Теплі аудиторії для навчання, навіть якщо вони зроблені під землею в укритті. Людина має комфортно відпочивати. Вчитися в комфортних умовах. Не перегружатися “водою”. Відпочивати повноцінно. Хоча б мінімум часу. Вона має вчасно їсти якісну і смачну їжу. В нас кожному бійцю видається сушарка для взуття. Це важливіше ніж мільярди закопані в тренажери на яких нікого не вчать. Інструктори з вчорашніх піхотинців якісніше ніж пристосуванці які згодні на все, аби не на війну. Які по 10 років на посадах і тільки тим і зайняти що обкладаються сертифікатами по ще одному лідерству або плануванню ніхуя. В нас краще БЗВП при відсутності дорогої технічної бази.
Головне в підготовці – люди. Навчані, мотивовані, відібрані. Які постійно самі навчаються і підвищують свій рівень. З кнутом та пряником мотивації. Люди які знають що мають викладатися на 200%. З гідним грошовим забезпеченням та умовами. І тільки тоді вони потрібні в тилу, поки вони ефективніші на своєму місці чим в окопі. Це чесно по відношенню до піхотинців. І з жорстким контролем якості навчання. Внутрішнім перш за все. З системою оцінювання. Постійною системою оцінювання. Як рекрута так і інструктора.
Контроль, чесний фаховий контроль невід’ємна частина навчального процесу. Жорсткий контроль. З невідворотнім покаранням включно з відрахування з інструкторського складу.
І без зміни інструкторського, викладацького складу на навчальних відділів, змін в підготовці не буде. Буде переставляння ліжок. Ніякі зміни в підготовці через прості зміни командувачів підготовки та начальників навчальних центрів не відбудуться поки не буде замінена низова, сама важлива ланка – інструктори.
Міняйте на кого завгодно тих начальників полковників. Пристосуванці піднапружаться, тиждень, два, місяць покажуть “клас”, а потім почнуть робити те що звикли – ніхєра.
Вибачте за те що зіпсував чергове “очарування”

Частина 2. Спочатку ми втратили мотивованих людей не навчивши їх, а зараз починаємо тими ж псевдоінструкторами та типувикладачами “якісно” вчити не мотивованих? А як так бува? Тисячі “лідорів” без фаху, яких наплодив за 13 (так, вже 13 років на посаді головного сержанта ЗСУ) в своїй вертикалі головний сержант ЗСУ Косинський. У яких є стопки сертифікатів та доплат, але які не хочуть розвиватися і не вміють нічого крім доказувати лідерство глоткою та криком на нижчих по посадам. Лідерство прапорщиків каптьорів воно таке. Нуль фаха, максимум дипломів та сертифікатів.
Сотні і тисячі офіцерів викладачів, які фальсифікували показники, тільки б їх не відправили на війну. Які приймають людей з ТЦК, маючи по 1 інструктору на 30-50 чоловік. Які просто набивають показники на папері. Знають що брешуть, але брешуть щоб всидіти на місці і щоб їх керівники мали показники.
Тисячі мазаних “інструкторів” без реального бойового досвіду, які з ТЦК після бзвп залишалися в НЦ. Які десь були за часів АТО або нарішали собі УБД. Які винні в тому, що десятки тисяч мотивованих патріотів не отримали належної підготовки. І загинули. І вина на тих людях які їх не навчали. І які досі на своїх посадах.
Ці люди як були на своїх місцях так і залишились. Частина пішла на підвищення. Як вони не вміли готувати людей так і не вміють. Бо Косинський і Десна наплодили тисячі профанів з сертифікатами але без фаху і здібностей.
Зараз в Десні планують зробити єдиний центр підготовки інструкторів. Тобто заборонити ті паростки здорового глузду та професіоналізму які з’явилися за три роки великої війни в окремих навчальних підрозділах та бойових частинах і віддати підготовку в ту саму десну, тим самим людям. Які пройобували підготовку піхоти, сержантів та інструкторів з року в рік незмінно.
Заїбали вже покращувати та підсилювати ніхуя. От чесно.
Тарнавський коли став командувачем підготовки, всіх начальників навчальних центрів та замів збирав на рівненському полігоні. Показували “еталоні вправи БЗВП”. Так, на тому полігоні, де одна з найгірших підготовок БЗВП. Новий командувач підготовки, зараз робить це на іншому не менш “легендарному” полігоні. Два найгірших полігона де хуйово готували людей, будуть проводити еталонні показні навчання. Ті ж люди, які не вміли вчити на БЗВП, тепер будуть проводити показові заняття для інших центрів. За новою програмою БЗВП 4. Покажуть як нічогонеробити 3, треба робити в новій редакції. “Не жили багато, нєхуй починати”
Без переатестації. Без покарання. Без донавчання. Без відбору. Ті ж самі люди. На тих полігонах. Там де не навчали піхоту, будуть робити “еталон”
Люди які ховаються від війни в навчальних центрах. Які так бояться попасти на фронт, що будуть в угоду керівництву фальсифікувати будь які цифри. Бо це інструкторсько сержантська вертикаль Косинського. “Лідерство” головне, фах не важливий. Ціле покоління пиздолболів, коучів, та горлопанів, які самі не вміють нічого. Бо вони ж лідери. Слайди, презентації і нуль фаху в полях.
Хтось був покараний за те що вбили тисячі людей відправивши їх в окопи не підготовленими? Хтось визнав що підготовки не було як явища? Покарання?
Ні. Всі пішли на підвищення. Або залишились на теплих місцях в тилу.
Вся підготовка ЗСУ, надрачує на матеріально технічну базу. Чим більше грошей вбито (читай похоронено) в навчальний центр, тим круче НЦ. Мільярди гривень вбивають в те що не використовується. Я знаю на своєму прикладі, як курсанти майбутні піхотні офіцери одного з військових вишів два рази за строк навчання вдягали системи лазертаг. Лазертаги ховають та ускладнюють видачу, щоб не зламали.
Дорога матеріально технічна база потрібна на фаховій підготовці. І вона повинна працювати 24/7. Тоді це дешевше ніж на зброї вчитися.
По БЗВП матбаза, то окремий вид сатанізму. Мільярди вбивають в мертві навчальні центри з фіктивною підготовкою. Там кузня кадрів пристосуванців та сцикунів які до усрачки бояться попасти на фронт. Навіть на день. БЗВП, це взагалі те що можна давати підготувавши базу з гівна та палок.

Частина1. Я зараз скажу що думаю, зафіксую теперішній стан речей і знову піду в поля. Де треба буде буду намагатися допомогти. Як то кажуть 100 днів не буду старатися не заважати. Якщо звісно, не буде спроб зіпсувати те, що почало працювати всупереч системі. Але на треба ілюзій.
Я трошки не розділяю ейфорію від заяв про майбутнє покращення підготовки. Я не знаю, чи є людина яка хоче щоб це відбулося, більше ніж я. Бо вибачте, мій ресурс не нескінченний. Я дуже цього хочу. І буду допомагати всюди де зможу. Але в роботі. В діях. Слова і лозунги вже заїбали.
В кожному (навіть в найгіршому) старому навчальному центрі, є невеликий процент мотивованих людей, які фахово роблять свою роботу. Які вчаться. Які хочуть вчитися і вчити якісно. Але їх до біса мало. І створюються умови коли їх просто з’їдає система або оточення.
Вони приходять, потім уходять. Поки вони є, на них все тримається. Вони йдуть з того болота і на їх місце приходять нові. Такі ж наївні та мотивовані.
А потім і вони йдуть. Але за рахунок цього, є постійно маленький відсоток людей на яких тримається підготовка. Які пашуть за інертну більшість і намагаються щось змінити. А потім втомлюються, або деградують, або забивають болт і зневірюються. Їх не цінять. Не дають розвиватися. Не дають підвищувати свій рівень. Вони пашуть. Хто везе на том і їдуть. І це в 98% навчальних підрозділів.
Але вони є. Тому це пост не про них. Це про більшість, які прилаштували свої дупки в теплих місцях і роблять вигляд що працюють.
Ми відбираємо інструкторів тільки з військ. З піхоти. Рідко з інших НЦ (але туди які прийшли з піхоти), як виняток. Ми беремо піхотинця, вчимо його на піхотинця за нашою програмою з нашою ідеологією та філософією. Потім на молодшого командира піхотного підрозділу. І вже потім вчимо на інструктора базового рівня. Нашого базового рівня. І лише потім методичні та навчальні процеси. Але спочатку фах. Без води. Тільки те що буде потрібно на полі бою. Кожен з цих етапів це відбір. Складний відбір. Болісний. Бо інструктор це не просто “хароший парєнь”. Це перш за все фах, вміння працювати системно, сумлінно ставитися до роботи і повага до навчаємих. Безмежна повага до побратимів. І дисципліна.
Тому дуже не рідно, коли хороші хлопці, патріоти і люди «хороші як люди», не стають у нас інструкторами. І повертаються в підрозділи. Ображені на центр, на інструкторів, на викладачів. Але ми не можемо знижати рівень. Рівень це фах. Це життя піхотинця в майбутньому.
На начальний етап відбору і навчання, в нас йде три місяці. Потім стажування в полі. Інколи довго. І тільки потім людина може стати інструктором який буде самостійно проводить заняття. Від 3-6 місяців. Десь 10-15% з кандидатів доходять до кінця навчання і залишаються. Це мало. але це фах і життя людей. Це схема яка працює вже більше двох років. З моменту створення нами тренінгу молодших командирів в Одесі.
По іншому неможливо змінити підготовку і змінити рівень підготовки. Не на папері а в житті. НЕ МОЖ ЛИ ВО. Або навчати нових людей, або переатестувати та донавчати тих хто вже в НЦ. З жорстким відбором.
Бо інструктор це величезна честь і ще більша відповідальність.
Раз в 6-10 місяців, з високих трибун (як військових так і політичних), розповідають про покращення, посилення та підсилення підготовки в навчальних центрах. Особливо БЗВП. І так вже три роки. При цьому кожен раз покращують і ні разу не визнали, що підготовка була погана або її не було зовсім. Виходить ті ж самі люди які ніхєра не робили в навчальних підрозділах і ніхєра не вчили, будуть більш посилено ніхєра не вчити. 34 доби ніхєра не робили, а тепер буде 45. Здобули.
Увага питання – а чи хтось поніс покарання за те не вчили або вчили погано людей яких вже вбили через погану підготовку?

Просто хочу нагадати тим хто забув, бо так зручно. Абе не знав, як і 99% інших керівних та статутних речей. Є така річ, як перерозподіл майна або особового складу. Коли старший начальник (корпус або оперативного командування, або КСВ) бачить що в його підпорядкованому підрозділі є фахівці, або майно яке потрібно ( на думку старшого начальника) в іншому підрозділі. І його просто перерозподіляють нарядом або наказом. Так це працює в армії. Вважається що старший начальник краще знає потреби усього великого організму. І це не обговорюється. Наказ старшого начальника. Корпусу, або ОК або командування. Тому те майно що може комусь “дуже знадобитися” в іншому місці і може бути переросподілене, наприклад ми, вже років 10 не віддаємо на баланс частини, а передаємо на відповідальне зберігання.
Ця практика не погана і не гарна. Вона дієва і потрібна в умовах оперативного реагування на нестачу чогось. Хуйовою її може робити тільки старший начальник, який своїм підписом вирішує якісь “шкурняки” замість раціонального розподілу. Але це на жаль законно і на думку молодшого начальника просто похуй в таких випадках. Можна оскаржити, але то гємор.

Ще до великої війни, нам пощастило зібрати команду однодумців та “єдиновірців”. Потім під час створення тренінгу молодших командирів і на етапі формування навчального центру, ми збільшували команду однодумців через відбір та селекцію. Іноді досить болісну.
Всі люди з якими ми починали і з якими продовжуємо рух, Фахівці з великої літери.
Ми чітко знаємо, що у справі підготовки та навчання військовому ремеслу нема простих рішень. Навіть у самих простих речах та навичках, треба час, системність, та набуття навичок з розумінням кожного кроку.
Від простого до складного. З розумінням, з здобуттям навичок, м’язової пам’яті та мілкої моторики.
Ми не віримо, що людина яка не вміє стріляти з автомата по великій наземній нерухомій цілі, може ефективно вражати рухому повітряну ціль. На невизначеній дистанції, з невизначеною швидкістю та невизначеним кутом руху.
Хто би і що би нам не розповідав. Статистика річ уперта. Якщо людина не вміє стріляти, можна навісити на кулемет яких завгодно дорогих девайсів, нічого путнього з цього не вийде. Звісно, статистично на великих числах будуть і “успішні” моменти.
Але.. ми занадто нудні, щоб покладатися на випадковий фарт у військовій справі.
Ми не знаємо як і що роблять інші. І не хочемо нічим ні з ким мірятися. Ми і так знаємо що ми фахові і ми охуєнні. Тому вчимо кулеметників так, як вчимо всіх інших. Послідовно, від простого до складного. Усвідомлено. Дуже гарно та системно.
Спочатку особиста зброя (5,45 або 7,62). З самих азів. Зі 100 метрів. Потім через дешевизну та доступність набоїв – РПК. Потім РПК по рухомій наземній малогабаритній цілі. І лише потім основний калібр 12,7 по рухомій наземній цілі, з не дуже стабільного пікапу. І вже потім, тепловізійні приціли та хімічні грілки на рухомих мішенях. З різними дистанціями та швидкістю руху. І лише потім основні стрільби і задачи.
І ви знаєте, в хлопців виходить.
Бо ми 151 НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

Ми не віримо, що людина яка не вміє стріляти з автомата по великій наземній нерухомій цілі, може ефективно вражати рухому повітряну ціль. На невизначеній дистанції, з невизначеною швидкістю та невизначеним кутом руху. Тому вчимо кулеметників так, як вчимо всіх інших. Послідовно, від простого до складного. Усвідомлено. Дуже гарно та системно.
Спочатку особиста зброя (5,45 або 7,62). З самих азів. Зі 100 метрів. Потім через дешевизну та доступність набоїв – РПК. Потім РПК по рухомій наземній малогабаритній цілі. І лише потім основний калібр 12,7 по рухомій наземній цілі, з не дуже стабільного пікапу. І вже потім, тепловізійні приціли та хімічні грілки на рухомих мішенях. З різними дистанціями та швидкістю руху. І лише потім основні стрільби і задачи.
І ви знаєте, в хлопців виходить.
Бо ми 151 НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

Одна (далеко не єдина) з наших переваг і сильних сторін, це гнучкість у підході до виконання поставленої задачі. Це до речі, саме те, що нам ніяк не можуть вибачити старообрядці які живуть згідно-відповідно і “якщо нема в керівних документах, значить нема в природі і заборонено”.
Відновлення боєздатності, допідготовка “під задачу”, підвищення стійкості підрозділу недалеко від ЛБЗ. При цьому максимально комфортні умови (з можливих) і фахова робота з кожним бійцем. Як ми кажемо жартома – послуга під ключ. “all inclusive”. Давайте нам людей, визначте терміни і що треба зробити і не заважайте. Не треба стояти над душою, розповідати як не правильно, та “не положено”. Вимоги нам диктує лінія фронта.
Екзамени приймає лінія бойового зіткнення.
Ми робимо те, що вміємо найкраще – готуємо піхоту і робимо це фахово. Кожен з тих кого ми готуємо, може завтра опинитися в одному окопі з нами.
Або ми з ним. Тому і робим “для себе”
Свій до свого. Організм 36 ОБМП.
151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.

З Днем ЗСУ всіх причетних. Дякуємо за кожен день.

З днем волонтера всіх причетних.
Особливо тих, завдяки кому волонтерський рух в Україна існує. Бо всі публічні волонтери лише розпорядники ресурсів тих, хто є опорою цього руху. Хто живить волонтерство своїми коштами. Кожен хто допомагає – волонтер. Це мільйони Українців і інших людей зі всього світу. Просто не у всіх є час робити це постійно та системно.
Дякуємо всім хто допомагає.

Мало хто уявляє, наскільки серйозні саме системні проблеми в ЗСУ. Ще менше, хоча б приблизно уявляють який спротив чинить і буде чинити “система” особистостям які будуть намагатися щось змінити. Не зважаючи на прізвище. Навіть ті хто вважаються “людьми старої системи”, стикаються з тим, що система не працює. Бо саботаж, бо пристосуванці, бо пофігісти, бо поважні пани, бо кожен суслік агроном, командувач і полководець, бо згідно-відповідно, але по закону все вірно. Бо тільки своя шкура дорожча. І всі ці люди-гальма та шкідники, залишаються на своїх посадах. І одна людина дива не створить. І дві не створять. Дуже хочеться надіятись що щось зможе змінитися, але ні. Вже не віриться.

Пані та панове, є важлива справа.
Треба підписати петицію про повернення головної будівлі Національного університету оборони України саме університету оборони. Корпус в 13 році віджала судійська мафія Януковича. З 14 року займають корпус незаконно. По суті рейдери.
В 13 році, коли Янукович і його уряд вбивали обороноздатність України та ЗСУ, корпус передали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Всі пам’ятають який тобі був суд. Зараз в принципі ті ж люди, на посадах. З тими ж принципами “нєбожитєльства”.
З тим, як зараз працюють суди в Україні, займаючи самі топові будівлі по всій країнї, акценти явно розставлені не дуже про оборону країни.
Указ про повернення корпусу, був підписаний ще у 14 році, після втечі Януковича. Указом Президента від 6 червня 2014 року № 501/2014
Але судійська каста, просто забила на це і тупо продовжує утримувати захоплену будівлю.
Дуже, от прямо дуже треба підписати петицію і повернути корпус до МО.
І поширте будь ласка. Це справді важливо.
https://petition.kmu.gov.ua/petitions/7291